Пам'ятник Симоненку у Черкасах

Нарешті в Черкасах з'явився пам'ятник Василю Симоненку, а довкола облаштували невеличкий сквер.
Відкриття пам'ятника мало відбутись ще 16-го листопада, але Черкащани вимушені були чекати на почесного гостя, "героя України" - Сергія Тулуба, який поїхав у відрядження до Києва.

Тож, сьогодні, 17-го листопада відбулось відкриття пам'ятника Василю Симоненку у сквері за черкаським РАЦСом.
Відкриття було заплановано на 12-ту годину, але через сесію облради, громаді довелось чекати ще годину. Пенсіонери, учні, творчі колективи мали стояти в холоді, не маючи змоги присісти, чекали наших дорогих політиків, поки ті встануть зі своїх теплих крісел.

Коли вже депутати нарешті з'явились, перше слово надали нашому меру - Сергію Одаричу.
Перш за все, він вибачився за запізнення, що не погасило мого невдоволення. Після чого, Одарич, Тулуб і Черняк "урочисто" зняли полотно з постаменту.

Пам'ятник сподобався, говорять, що Симоненко вдало зображений. На Пам'ятнику вигравірувані рядки з його вірша:


Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Потім слово надали, "почесному гостю".
Тулуб не міг без політики, почав про сесію і запропонував похлопати новообраному голові облради - Валерію Черняку, який представляє ПР, на що отримав хлопки від кількох людей і незадоволені викрики.

Потім виступив цікавий дядько - Микола Сом, який виявився одногрупником Василя Симоненка. Розповів деякі спогади і поділився своїм віршем який розповідав про віщий сон Симоненка.

Після усих виступів дозволили покладання квітів. Депутати теж покладали квіти, які були наготовлені і лежали на травичці скверу чекаючи на них.

Закінчувалось дійсно виконанням гімну України, з рукою на грудях я співав паралельно з творчим колективом.

P.S. Гарненька ведуча була на відкритті, струнка з гарними очима і чудовим голосом.


Ну і трохи віршів Симоненка:


Можна вірить другові чи милій,
Марить наяву чи уві сні,
Білизну червневих ніжних лілій
Заплітать букетами в пісні.

Можна жить, а можна існувати,
Можна думать — можна повторять.
Та не можуть душу зігрівати
Ті що не палають, не горять!

Люди всі по-своєму уперті:
Народившись, помирає кожна,
А живуть століття після смерті
Ті, що роблять те, чого "не можна".

* * * * * * *

Раби будували замки й храми,
Сіяли й жали — раби.
Труд їх стоїть над віками —
Свідок життя й боротьби.

Із кожного купола й брами
Крізь роки темряви й злоби
Вони промовляють словами
До нас, до моєї доби:

«Люті кати поглумились над нами,
Скільки лягло нас у чорні гроби,
Та перемога — дивіться! — за нами:
Смерть — не кінець боротьби.

Ті, що життя прогуляли без діла,
Що у народній купались крові,
В землю лягли і безслідно зотліли —
Ми ж і понині живі!»

Чую ваш голос простий і ласкавий,
Предки безсмертні мої:
Праця людини — окраса і слава,
Праця людини — безсмертя її!

Толерантність чи толерастія?

Сьогодні 16-е листопада - міжнаро́дний день толера́нтності. Вирішив написати статтю, приурочену до цього дня.

Як ви вже, мабуть, помітили, наше сучасне суспільство активно закликають до толерантності. Саме поняття толерантність, є річ непогана і навіть правильна, в більшості випадків, але не в такому вигляді, як її нам нав’язують політики-популісти.
Так, що ж таке толерантність? Толерантність – це не більше ніж здатність людини з повагою сприймати думки, які відрізняються від її власних, а також особливості поведінки та способу життя інших. Поняття «толерантність» можна перефразувати словами «Живи своїм життям і не заважай жити іншим», така позиція близька багатьом людям, і спробую припустити, що близька вона і вам.
Зробимо висновок, що толерантна людина буде з повагою відноситись до інших людей і їх способу життя, але завжди готова захистити свої інтереси та інтереси свого народу.
Тому, сприймаючи толерантність, як загально визначене поняття, ми не можемо очікувати загрози бути утисненими в своїх уподобаннях, звичаях, ідеях тощо.
Але чого очікувати від нової форми толерантності – толерастії, яка неупинно поширюється серед керованих мас? Успіх толерастії над толерантністю пояснюється успішною підміною цих понять і щоб підтвертидити це, спробуємо дати визначення толерастії:
Толерастія – це добровільний прояв надмірного терпіння до чужого способу життя, з можливим, його частковим або повним перейняттям, як правило, нехтуючи власними уподобаннями, звичаями, ідеями релігією тощо. У великих масштабах така позиція приводить до винищення нації, її культури і традицій.
Отже, толераст – це пасивна людина яка не здатна захищати свої інтереси та інтереси свого народу, під впливом чужої пропаганди чи натиску, така людина перетворюється в раба з нав’язаними їй цінностями.
Наша влада, активно продвигаючи толерастію в маси і завзято нагадуючи людям, що ми маємо добре ставитись до емігрантів, з терпінням сприймати повадки сексуальних меншин та дозволяти проникнути будь якій культурі на територію нашої держави, забуває повідомити нас про те, що емігранти незаконно відбирають наші робочі місця, скоюють злочини проти українців, а від представників сексуальних меншин іде відверта пропаганда вільних сексуальних відносин та збочень.
Можливо вони не згадують про це, бо більшість серед них не українці і їм начхати на нашу країну і нас разом взятих?

Прояв толерастії в Україні ще не набув такого значного поширення як в країнах західної Європи, тому для нас ще не все втрачено.
Надмірна політична толерантність або толерастія, в країнах Західної Європи, у питаннях еміграції, одностатевих зв’язків, релігії тощо, призвела до численних проблем. Наприклад, блукаючи центром Лондона вам пощастить якщо ви побачите хоч купку корінних британців. А мусульманська Франція вже в котре страждає від заворушень з боку емігрантів. А гей-паради в цих країнах стали нормою.

Тож пам’ятайте, толерантність повинна проявлятись в міру, щоб не перетворювалась вона в толерастію, а гості нашої країни мають знати, що «В чужой монастырь со своим уставом не ходят».

Вірш

Не так давно я склав цей російськомовний вірш, він добре передає настрій мого блогу.

Наш мир, твоя страна, моя судьба
Меньшеству безспорно отдана
В руках лишь нескольких, людей
Жизни обычных ненужных им семей

Независимость, свобода - значимость потеряли
Мы этих чуств незнаем и незнали
Мы должники, мы им должны
Ты не отдаш и не отдадут твои сыны

Их мир закрытых кабинетов
Создал наш мир в котором нет ответов
Хороший план придумали большие боссы
В котором нету места на вопроссы

Выход? Он есть, он где-то рядом.
Но осмотри вокруг все взглядом
Как много ты потом теряшь
Идеальный план. Ты знаешь..

Цитати

Вирішив скласти підбірку своїх цитат з поясненням.

«Поочередное доминирование между двумя командами только увеличивает азарт, а новые методы борьбы могут противоречить принципам.»

Кожен з нас частина суспільства, хочемо ми цього чи ні. Більшість за нас належить до певної групи осіб, це може бути робочий колектив, клас, вулична банда, об'єднання футбольних фанатів чи громадяни одної країни.
Уявімо, що ви працюєте на якусь комапанію яка спеціалізується на оптовому продажу мила. У вашої компанії є прямий конкурент - компанія яка нічим не поступається вашій.
Місяць в місяць ваші компанії міряються кількістю продажів.
Сьогодні у вас рекорд по продажу і премія від керівництва, а завтра вони відібрали ваших клієнтів і ні про яку надбавку і мови йти не може.
Для когось такий стан речей не має сенсу, людина просто працює, але вона працює у колективі, а колектив - це однин мозок, тому знайдуться ті, яких такий стан речей не задовільнить і колектив підтримає бо причина почати конфлікт дійсно є, залишається тільки почати.

Довго змагаючись колективом проти іншого колективу, оглянувшись назад, можна побачити як змінились ваші дії і на скільки вони збігаються з минулим життєвим кредом.
Влившись в боротьбу проти іншого колективу, отримавиши поразку від нього і побувавши в ролі переможця, Ви вже з упевненістю можете довести, що це ваш ворог №1.

Вами керує азарт, ціль - продати якомога більше мила, вже не є пріоритетною.
Ваш колектив шукає способи як опустити позиції конкурентів, інколи ці способи є нечесні, можливо, протизаконні.
Ви зможете зупинитись?

Але я незнаю чи варто зупинятись, але, мабуть, не треба перебільшувати. Кожен сам має зробити вибір, адже багато хто може втратити сенс життя.


P.S. Приклад з компанією мила не є найкращим, дана схема притамання більш радикальним групам.

«Життя - найкращий фільм, нажаль подивитись можна тільки раз.»

На скільки мені відомо, людина живе один раз, принаймні протилежного наукою не доведено. Також ще не вигадали машину часу і повернутись в минуле щоб виправити свої помилки чи ще раз насолодитись приємним моментом в житті ми не можемо, нажаль. Цією фразою я хотів передати, на скільки цінним є ваше житте, а особливо моменти.

«Поганий настрій зараз може вплинути на життя потім.»

Незнаю як у вас, але у мене не раз бували ситуації коли в розгніваному стані я робив речі про які жалкував і вони дещо змінювали моє життя. Тому я намагаюсь тримати себе в руках щоб не робити дурниць.

«Свобода - це найцінніше, що у нас є, тому її забирають в першу чергу»

Я вважаю, що кожна людина має свої уявлення про свободу. Для когось свобода звичайне життя поза гратами та гнобленням, а для когось наш сучасний світ суцільне рабство.
Із самого дитинства нас навчаються дотримуватись певного режиму, я називаю це рамки суспільства.
Щоб ви краще мене зрозуміли, я задам Вам декілька запитань:
Ви можете прямо зараз вирушити в інше місто, країну не взявши з собою нічого?
Ви намагались колись здійснити свої мрії які здаються не досяжними?
Ви можете припинити платити за комунальні послуги?
Як ви будете жити без грошей?
Таких питань багато, ми раби системи.

Футбол для всих!

Сьогодні поговоримо про одну важливу проблему сучасного футболу в Україні.

Україна розділена на 25 регіонів включаючи АР Крим. Кожен з цих регіонів має свої особливості, здобутки, традиції, але не кожен регіон має професійний футбольний клуб.
Як не дивно, але багато областних центрів України або взагалі не мають клуба, або ці клуби знаходяться далеко від Прем'єр Ліги.

Розлянемо Прем'єр Лігу( найвищу за значенням лігу країни):
Данні будемо брати з попереднього сезону.
В Прем'єр Лізі налічується 16 команд, 15 з яких представляють обласні центри. Але! В Києві три таких команди!В Донецьку - дві!
За підсумками останнього сезону, дві команди, які представляють обласні центри, вилетіли з ПЛ.

Як бачимо, в Прем'єр Лізі доволі прийнятне становище, з 16 команд задіяно 11 міст, областних центрів.
Цікаво, що саме в команд, які не представляють обласний центр,найменша відвідуваність(крім Оболоні м.Київ).

Перейдемо до другої за значенням ліги.
Перша Ліга України налічує 18 команд, вісім з яких представляють обласні центри + одне місто державного значення - Севастополь( який, доречі, цього сезону виходить до ПЛ)
Більшість цих команд є аутсайдерами або середнячками 1-ї ліги.
Вісім міст?Якщо не зважати на те, що тільки 4 з них не представлені в ПЛ.
Інші команди з першої ліги представники сіл або невеликих містечок, не враховуючи Севастополь, звичайно.
Такі команди, здебільшого, іграшки багатеньких. На їх матчі ходить мало людей, а як ми знаємо, "футбол для фанатів".

11+5=16
З 34-х команд перших двох за значенням ліг, ми маємо тільки 15 представників обласних центрів України. 11 з яких знаходяться в ПЛ. Тому 1-у лігу України можна назвати "Сільською лігою країни".

Спустимось в самий низ футбольного аду країни, до Другої ліги А і Б.
Це ліги фінансово слабких команд. Кількість учасників ліги кожен рік змінюється, а зняття команди посеред сезону тут звична картина.

Як не двино, але в останніх лігах країни знаходяться 14 фінансово слабких команд які представляють обласні центри, шість з яких не мають конкурентів в своєму місті.
І кожна з цих шести команд не застрахована від знищення, гроші вирішують..

16+6=22
Залишилось три. Які міста не мають професійної команди? Черкаси, Житомир, Херсон.



Поміркуємо, чому виникає така проблема?

В сучасному футболі майже все вирішують гроші. В Україні, футбол не приносить прибутку, тому утриманням клубів займаються успішні бізнесмени які люблять футбол.
У кого грошей більше, у того команда займає вище положення.

В 1-й та 2-х лігах багато "сільських команд", їх утримують, зазвичай, бізнесмени середнього гатунку. Такі бізнесмени є своїми людьми в селах чи містечках які представлять їхні команди, у них там все схвачено. У них не буде проблем з землею для побудови стадіона, спортивної бази чи аренди уже існуючих комплексів.
Такі люди створили собі свій футбольний рай і насолоджуються, вливаючи туди прийнятну для себе кількість грошей.

Місто, - це інша справа!

По-перше, спробуйте знайти в місті землю під стадіон, або орендувати вже існуючий. Треба гарне терпіння щоб домовитись про нюанси з місцевими чиновниками.
По-друге, не будь впевнений, що на своєму шляху ти не зустрінеш конкурентів, важко знайти підтримку збоку спонсорів та чиновників для одного клубу, а для двох чи більше, тим паче!
По-третє, можу закластись, що утримання команди в місті буде дорожчим. ( Оренда, бази, офісу, квартир для футболістів має бути дорожче і це не повний список)

Як ми бачимо, заможнім людям не вигідно вкладати кошти в клуб який буде представляти обласний центр. Не кожен захоче затратити багато часу і грошей тільки за для особистого фану.

Треба змінювати систему, або налаштовуватись під схему передових команд країни:

1. Постійне фінансування, чималий бюджет на рік;
2. Представляють велике місто;
3. Мати зв'язки з футбольними організаціями країни та політичні зв'язки;
4. Непогана фанатська підтримка.



(AMF)Against Modern Football